Одним з основних аргументів людей, які виступають проти смертної кари, є можливість того, що невинні люди можуть бути засуджені до смерті за злочини, яких вони не скоювали.

З 1992 року п'ятнадцять ув'язнених, які очікували на смертну кару, були звільнені, коли нововиявлені докази виправдали їх. Для багатьох це свідчить про можливість того, що з часом буде доведено невинність більшої кількості засуджених до смертної кари. Сучасні досягнення в галузі досліджень ДНК дозволили вченим і правоохоронним органам у багатьох випадках краще визначати відповідальну сторону в конкретному злочині. Смертна караОпоненти вважають, що жодну людину не можна страчувати, оскільки з часом ДНК або інші відповідні докази можуть зняти з неї провину.

Кілька людей вважаються несправедливо страченими. 1950 року чоловіка на ім'я Тімоті Еванс стратили за вбивство своєї доньки. Три роки потому влада виявила, що інший чоловік, який винаймав кімнату в Еванса, був серійним вбивцею і насправді несе за це відповідальність. У пожежі, яку влаштував палій 1991 року, звинуватили Кемерона Віллінгема. Три його доньки загинули під час пожежі, аВіллінгем був засуджений до смертної кари. 2004 року Віллінгем був страчений, але з того часу докази, які спочатку мали довести його провину, виявилися непереконливими. Хоча його невинність не може бути доведена, якби його не стратили, справу могли б відкрити знову, і після апеляції його могли б визнати невинуватим.

Один з найвідоміших випадків можливої неправомірної страти стосується Джессі Таферо, чоловіка, звинуваченого у вбивстві двох поліцейських. В інциденті брали участь двоє спільників - Волтер Родс і Соня Джейкобс. Родс дав свідчення проти двох інших в обмін на м'який тюремний вирок. Пізніше він визнав, що був єдиним відповідальним за вбивства, але навіть з новим закономНа перегляд справи Джейкобс пішло два роки, після чого вона вийшла на свободу. Існує думка, що Таферо також вийшов би на свободу, якби він був живий і зміг подати апеляцію.